Тепер могли Василько й Володар уже бути безпечні в своїх князівствах. Та не спочивали обидва.
— Забезпечити ще треба й західні межі перед ляхами — каже Володар.
— Ех, коли б я не сліпий! — сказав гірко князь Василько — забезпечив би я їх раз назавжди.
— Нічого, брате, — каже Володар, — хоч і невидючий ти, та даси мені нераз раду добру та полки хоробрі свої. Не дамо землі нашої ворогам на поталу.
— Твоя правда, брате! — каже Василько. — Не треба нарікати.
І розгорілася боротьба за західні межі з польським королем, Болеславом Кривоустим, що був теж хоробрий вояка й полководець добрий. Та не встоятись йому проти Ростиславичів. Завзяті бої завелися. В одній битві здавалося, що вже Болеслав Кривоустий переможцем буде. Перед нагальним ударом польських військ подалося було ліве крило українських військ.
Але тут з'явився князь Василько на коні перед військом, зняв золотистого шолома та промовив:
— Браття й дружино! Не в одних боях із вами добував я воєнної слави, коли ще сонечко Боже бачити міг. У страшніших, як оця, бували ми січах, і менше бувало нас, як тепер, а ворогів удвоє, а то й утроє стільки, як ось тут, а не посоромили ми ймення нашого втечею! Не посоромимо ж тепер слави нашої лицарської! Я, хоч сліпий, поведу вас і, як прийдеться згинути, то разом з вами зложу голову мою! За мною, дружино смілива! За мною вперед!
І як колись за Святослава Хороброго, що, підбадьоривши знесилену дружину, переміг удесятеро більші сили греків, так і тепер було. Гей, як не закричать одним громом дружинники княжі:
— Слава князеві Василькові, слава, слава! Де твоя княже, голова, там і наша!
Як верховинська буря, вдарила дружина на ворога, і не встояли вороги — подалися...Повна перемога була по боці Ростиславичів.
- АвторАнтін Лотоцький
- ВидавництвоLibrarius
- Оригінальна назваЗа західні межі держави
- Тип книгиЕлектронна книга