Марією назвали її, як хрестили. Була негарна дитина, що вічно чогось забагала, а коли не діставала, чого хотіла, заливалася сльозами.
Числила сім років, як опинилась одного разу в великім товаристві. Трапилось, що під час одної хвилини сиділа сама на якійсь шовковій канапі, любуючись в цвітах, втканих в дорогу матерію, котрою була оббита канапа. Сиділа і водила пальчиком за цвітами, що вплітались одні в других — і ніде не розлучались. Ні тут, ні тут, ні там... А там то лише одною ниточкою бігли дальше, а все-таки не розлучались! Це так чудно, чудно було!
Нараз підвела оченята. Перед нею спинилася якась молода пара. Блискуча, біла, прегарна, як в казках царівна,— здалося їй — і пан якийсь. Двоє великих голубих очей, рішучих, як доля, спинилося на її мізернім обгорілім личку. Хвилинку малу одну. Відтак відвернулися. "Чи пан відзял цось подобнего бжидкєго в своєм жицю?" — спитала "царівна" і, сказавши це розніжненим, розбещеним голосом, опустила, мов в розпуці, голову на його грудь, мов для охорони перед якимсь страшним видом, що от-от вдереться в її душу і оскорбить навіки чорною плямою.
- АвторОльга Кобилянська
- ВидавництвоLibrarius
- Оригінальна назваЗ юних літ Марії
- Тип книгиЕлектронна книга