Василь і Настя були бідні люди. Спокійна совість і здорові руки — то їх цілий маєток. Та й ще мали вони маленьку хатину під самісіньким лісом. Тую хату дістала Настя по батькові, а Василь пристав до неї. Немало він наклопотався, заки до того прийшло. Немало здоров'я коштувала Василя Настя, а все то лишень через лісничого. Як лихий на душу, наважився він на Настю. Дороги їй перейти не давав, а вже за ліс, то і не згадуй. Най би вам на сміх вибігла, так він вже є коло неї, як з-під землі вийде. Василь хоть вірив Насті, так все-таки боявся о неї, бо любив єї дуже. Як перед яструбом хижим, беріг єї перед отсим лісничим поганим.
Раз навіть через те прийшло було до великого клопоту. Пішла Настя, не пішла, а стрибнула в ліс, звичайно, — ліс під боком. Збирає гриби і не вважає, а ту лісничий, як кіт до птиці, підходить. Підходить, підходить, та й — цуп!
— Не втечеш мені, — каже, — козонько дика, не втечеш. Сполюю я тебе аж нині.
І як тога потвора сунеся до лиця та все своє: не втечеш та не втечеш!
Настя в крик: "Хто в Бога вірує, най рятує!!!" Але годі. В лісі тиша безконечна. І духа людського не чути. Лиш пташки цвірінькають на вітях, щось радяться і змовляються, а ту на раду нема часу. 1 хто єго знає, до чого було би прийшло, якби не Василь. Десь єго пан Біг на ту хвилю надніс; він прискочив, відбив Настю, ну і, звісно, в злості щось троха доторкнувся лісничого.
- АвторБогдан Лепкий
- ВидавництвоLibrarius
- Оригінальна назваВ лісі
- Тип книгиЕлектронна книга