Наддніпрянське вкрилось, як і інші села, густими осінніми туманами.
Хати, здається, мов п’явки, вп’ялися в мокру землю і стоять такі зажурені-зажурені та дощем-негодою побиті... Січе осіння мряка, оббиває вітер необставлені хати — хазяйство сільської голоти, бо...
— Гнила зима впала цього року — то підмерзає, то розтає... Не вспіла промайнуть покрова, як забіліло поле.
— О, даються взнаки такі зими голоті: захарчує картопля — світу не радий!
— А втім, злидні...
Тільки-но ви до хати, як напівгола дітвора шарахнулась на піч, і з-за комина на вас визирають злякані бліді обличчя дітей.
— А бліді, мабуть, не од сала?
В хаті Штурми, крім буряків, картоплі та капусти, немає нічого. Бідний. Далі ваше око впало з печі на піл — просто спустилось вмісті з білявенькою дівчинкою, котра видавлює з вікна воду. На полу, під жердкою, стоїть ковганка: в неї стікає дощова вода з стелі. Так помалу, тихо: кап-кап-кап. Напільне вікно вихилилось луткою надвір, і вода так і плющить, і плющить. У вікнах онучі — шибки побиті. А діти лічать краплинки — веселі, сміються: горе не поклало ще на їхні молоді душі печаті суму, журби.
- АвторГригорій Косинка
- ВидавництвоLibrarius
- Оригінальна назваВ хаті Штурми
- Тип книгиЕлектронна книга