Яцкова ялівка об'їлася конюшини і згибла. Лежала коло ясел, у стайні, як гора, а в хаті Яцко сварився з Яцихою.
— Нащо ти пустила ялівку на свіжу конюшину? Господине!
— А ти нащо лишив вітвором ворота? Господарю!
— А ти чому їх за мною не заперла?
— А в тебе від чого руки?
— Ти мою працю марнуєш, жінко!
— А ти мій вік змарнував, чоловіче! Так сварилися цілу днину...
Надвечір пригадали собі, що ялівку треба закопати, бо заповітрить подвір'я.
— Треба було дорізати, — каже Яцко, — був би нарід розібрав під неділю!
— Мій батько не різник, а мати не різничка, — відповідає Яциха, — та й я різати не вмію!
— Але язиком, як бритвою ріжеш. Правда?
— Коли ріжу, то своїм, а тобі зась до того. Відчепися від мене та й йди, зроби який кінець із ялівкою, бо ще йно того треба, щоби тебе жандарі забрали.
— А тебе чорти заберуть! — тукнув Яцко, переступаючи поріг.
На подвір'ї думав собі, що баба правду каже. Він завинив, бо воріт за собою не замкнув. Ялівка вийшла з подвір'я, об'їлася в полі конюшини та й згабла. Але признати їй того не можна, бо найгірше, як жінка раз один візьме верх над чоловіком. Тоді вже пиши пропало. Потім глянув на стайню, де лежало падло, зітхнув, сплюнув і пішов на трупарню, до Антошка, що був грабарем і сторожем від школи в одній особі. Вік копав гроби, чистив учителеві чоботи і бив школярів різкою. Як мав час, то виплітав кошики, пускав кров, здіймав шкуру а падлини і збирав рої. Що кому треба!
- АвторБогдан Лепкий
- ВидавництвоLibrarius
- Оригінальна назваВ глухім куті
- Тип книгиЕлектронна книга