Хороший цей світ, не надивитись, не налюбуватись на його, такий хороший. Широкий цей світ! Ні кінця, ні міри йому немає, хіба бог один знає; а біди в ньому, аж тісно: де ступиш, то або наступиш на псявіру, або спіткнешся; а минеш одну, друга нагибає, як не десять за одною. Хороший цей світ, та погано жити в світі. А хотівши вигнати біду з світа, треба попереду звести страшний суд, аж він вижене її; бо перепалить, переварить ввесь мир і всі закутки. Аж там біді кінець! А тепер!.. От нащо вже жінка! Приятель до гробу!.. А піди ж! Як опіє біда жінкою, то й болячки не треба: сотому заказуєш — "не женись". Дивлячись на тебе, другий і собі каже: "не женюсь"; а, не хотячи, спізнається, не злюбившись, повінчається і самохіть живе з жінкою, що ввесь вік проголубкаються. А той і любиться, а жениться, то й світові не рад. Третій, збоку дивлячись, не знає, що думати, що й казати, хіба тільки, що кому в чім біда судиться, то все минеш, а того то вже ні.
От, для взору, жив собі пан в селі, як чашечка в меду, ні горя, ні біди не знав, а був собі панич. Батько вмер — ще він блазнюком був; та для пана це байдуже: з грішми і без батька долю знайдеш. А ще, непричком, як тепер! Гроші лучче за батька до пуття доведуть... Так і він. Вивчився, які-то ще в давнину й науки були! От умів підписатись та сяк-так по друкованому пролізе, то і вчений уже. Собою був парубок статний, багатий і добряча душа! То кожен батько, що мав дочок, наставляв на нього пазурі. А він все перебирав і вибрав таке лихо, що й каміння гризе. Правда, хороша була, хоч кури! Брова чорна, стан високий, лицем біла, голосиста, а коса руса, як шовкова, аж влискується. Хороша, та й годі. Та істне торішня писанка, що зверху хоч цілуй, а всередині і сокирою не втешеш, та ще й носа затикай. Як пізнала його натуру, що м'який собі чоловік, то й прибрала в свої руки, а сама гайда по садку з паничами. "Гуляла б собі! Ну, гуляй, коли тобі забагається! гедзкайся! та нащо ж надо мною збиткуватися?" — каже було пан. А паня поб'є-поб'є та ще і в льох замкне; нагодує оселедцями та в'ялою рибою тощо і пити не дає. Поверх всього ще й сама сяде перед льохом на дзиглику та й виспівує — та ще так гарно, що й соловейка глушить! да все таких підбирає, щоб йшли проти чоловіка, що він назаперті, а жінка на своїй волі дознає всякої долі.
- АвторАнатолій Свидницький
- ВидавництвоLibrarius
- Оригінальна назваПроти сили не попреш
- Тип книгиЕлектронна книга