Довгии такий та широкий дуже, що оком зіздрити [ ] не можна. Пливе у повітрі, в сонці потопає. Людські ниви заливає. Як широкий, довгий невід. Виловить нивки, як дрібоньку рибу. Отой лан. Зісхле бадилля бараболі шелестить на нім. Під корчем мала дитина. І хліб ще, і огірок, та й мищина. Чорний цвіркун дотулився ніжки та й утік. Зелений коваль держиться подалеки. Мідяна жужелиця борзенько оббігає дитину. А воно плаче за шелестом бадилля. Та й звернулося і впало. Впало ротом до корча. Б'є ніжками, дуже пручається і поволеньки синіє. А посеред розкопаних корчів спить мама. Як рана, ноги, бо покалічені, посічені, поорані. Прив'язана чорним волоссям до чорної землі, як камінь. Сонце радо би цілу міць свою на її лиці покласти. Не може її підвести та й за хмару заходить. Чорний ворон знявся, облітає та й кряче.
- АвторВасиль Стефаник
- ВидавництвоLibrarius
- Оригінальна назваЛан
- Тип книгиЕлектронна книга