Сумно, повагом увіходив похід із тілом князя в ворота Галича і спинився перед теремом.
Княгиня, що вже дістала вістку про смерть чоловіка скоріше, сизою голубкою припала до мертвого тіла князя Романа і гірко-гірко ридала:
— Ой, чуло моє серце, чуло-відчувало, що не добром скінчиться цей похід, соколе мій ясний! На кого ж лишив ти мене, вдовицею з двома безпомічними сирітками?
Плакала, ридала княгиня та зараз отямилася, втерла сльози і сказала, пригортаючи синів:
— Діти мої, синочки любі, нема вже в вас батька! Але не плачте, в усьому Божа воля. Від сьогодні я буду вам не тільки за неньку, але й за батька. Не дам вам пропасти, як Бог дозволить, виховаю вас на сильних мужів, сильних тілом і духом.
Величний був похорон. Увесь Галич оплакував князя. Плакали навіть ті бояри, що за життя князя Романа не любили його, бо надто важка їм була справедлива рука княжа.
- АвторАнтін Лотоцький
- ВидавництвоLibrarius
- Оригінальна назваКняжі сироти
- Тип книгиЕлектронна книга