Степ був сизий, мов крило орла.
Василь із сином заорали ранок на сході, у степу, і сіли під возом снідати. Коні коло воза їли овес із січкою, трусили по полудрабках овесини і сіяли на свіжу ріллю; сіно з рептуха смикав вітер і люто кидав ним об голу землю. Сонце підвелося червоне, заспане, а на вітер, по-Василевому, хрести з вінчиками помалювало на небі... Василь з батьківською ласкою одрізав синові паляниці (пилюга хрускала на зубах), підсунув капустяний листок із салом і повернув голову до воза, слухав:
— Десь журавлі летять... Птиця весну чує, а вітряно сьогодні...
Він глянув на широкі груди сина, зміряв очима міцну будову його тіла, і легка тінь смутку заломилась вітром на брові Василя:
— Ти б застебнувся... Ет, видумує чортовню: "Закурити хочу". Брат, літо як попокуриш коло коси — не то закуриш — почорнієш на жужелицю!..
Обидва засміялись; Павло обтер сіном пальці, нахилився до барила і тихо ковтав воду — "буль-буль"...
- АвторГригорій Косинка
- ВидавництвоLibrarius
- Оригінальна назваГолова ході
- Тип книгиЕлектронна книга