Сонцевієм роздувало молоді груди, наливало жили п'яною смолою,— ой, пливли в блакить зелені простори без кінця, без краю... Соковиті дні проходили запашно, падали у безвість ночі, і росна паморозь в степу від сутінок аж до світанку,— ой, пливли в блакить зелені простори без кінця, без краю... Перебігли росами дикогриві коні, а за ними стоголосі табуни людей. Запалали вогнища. Курява над степом. Угорі ж багаття на все небо. Він до багаття шкірив зуби і розминав, щасливий, на руці м'ясисте лопушиння. Зеленосоком м'язи натирав і нюхав м'язи,— о, він добре знав, як пахне сонце! Так мав себе в просторах смаглявий Вар. Зашелестить тирса — вже хижаком присів, розпізнає: заєць? лис? Плиг на коня — і навздогін.
Вітер юнакові просто в груди: стій!
— Стій! — і розмахнеться по вітрових космах.
— О-і-й! — з далеких байраків — і-й,— а юнак тільки сміється.
Гнівний Громодар по хмарах тут кресне і небо блискавкою поре, поре. Гайдарі сполохано на землю ниць. А він шалено мчить у далечінь, мчить і випинає проти вітру розхристані груди — на!
- АвторАркадій Любченко
- ВидавництвоLibrarius
- Оригінальна назваГайдар
- Тип книгиЕлектронна книга