Двадцять п'ять років українського театру

Ще на Різдво приїздили до Київа Садовський з Кропивницьким. Були вони по своїх людях. Чутки про те, що українська трупа, може, гратиме в Київі, вже ходили по городу, і ми, на той час ще зовсім жовтороті пташенята, з цікавістю приглядалися до цих осіб: актьори, і до того ще українські актьори! Досить, щоб закрутити голову хоч кому! Садовський був давній знайомий, але те друге, що воно таке? Огрядне, гарне, балакає густим, добірним голосом, рухи поважні, красиві... Кропивницький? Кажуть, знаменитий артист?

Вони поїхали з Київа, сподіваючись грати в театрі Бергоньє2 по Різдві. 1 ось настало, нарешті, те чарівне 10 січня. Мабуть, не тільки серце підлітка колотилося і солодко, і неспокійно, коли звозчик, цмокаючи та сіпаючи віжками, під'їздив до старого театру Бергоньє.

Конка не краяла ще тоді Фундуклеєвської вулиці на дві половини, і звозчики лавами сунули просто до театру; тротуарами надбігали з обох боків "обитатели высших сфер". Двері театру грюкали та й грюкали, пускаючи разом з хмарами морозяної пари гурти нових людей; полохане газове світло щоразу кидалося у два боки, немов хтіло зірватись і втекти кудись од свого ріжка; було тісно, голосно, весело...

• АвторЛюдмила Старицька-Черняхівська
• ВидавництвоLibrarius
• Оригінальна назваДвадцять п'ять років українського театру
• Тип книгиЕлектронна книга