Вони йшли повні віри й надії.
Натруджені тяжкою працею, зашкарублі робітницькі руки несли емблеми того, чому поклонялися їх прадіди, дiди, батьки і перед чим хилились вони самі.
Ті емблеми мали їх захищати, мали говорити за них, казати, що йдуть вони покірні й смиренні; що йдуть знеможені тяжкою працею, безрадісним життям, безправним поневірянням під гнобительством дужих і злих, що йдуть вони благати — благати слова того, яке зняло б вагу з їх пліч намуляних, з їх спин ізгорблених, яке внесло б світ і радість у їх темні, сумні хати.
Щоб хоч не вони, хоч діти їх могли вирости дужими й вільними, щасливими людьми.
Адже й тому, хто крутить колесо, хто б'є молотом, хто копає землю,— адже й тому треба світу, волі, щастя — так саме, як і тому, хто п'є з золотого кубка.
Так саме треба — без ніякої різнації.
І вони йшли з дитячою вірою, що й їм капне хоч одна крапелина того щастя.
Без зброї вони йшли.
Зброя їх зустріла.
- АвторБорис Грінченко
- ВидавництвоLibrarius
- Оригінальна назваДев'яте січня
- Тип книгиЕлектронна книга