— До дошки піде...— Тихін Іванович обводить поглядом клас, який у цю хвилю завмирає, і свій вибір зупиняє на тому, кого, на загальну думку, й викликати не слід, бо все й так зрозуміло.— До дошки піде Карамаш Левко.
У нашому класі він переросток. Дебелий, з клешнюватими кулаками, які, лежачи на зошиті, закривають по півсторінки, і з великими вухами, якими він уміє ворушити, а тому смішить нас завжди тоді, коли вчителі вимагають уваги, сумління й серйозності. Дужчого від Карамаша немає навіть у старших класах, і ми цим пишаємось. Якщо доводиться на перерві з кимось воювати — перевага майже завжди схиляється на наш бік. Майже завжди, та не завжди, бо в Карамаша дивна вдача: до нього щохвилини можуть прибігати посланці, казати, що наших б'ють, а Карамаш і не ворухнеться — сидить сидьма, про щось думає; і на виду блукає такий відсутній, такий далекий вираз, що не добудишся і не докличешся.
- АвторЄвген Гуцало
- ВидавництвоLibrarius
- Оригінальна назваЛевко оженився
- Тип книгиЕлектронна книга