Негода розгойдала стару тополю край городу, і необачне горобеня, наважившись подивитись, як кипить унизу, ніби окріп, зелений город на вітрі, випало із гнізда. Воно впало на острішок межі і, розправивши безпорадні крила, відчуло ними солодку тужавість повітря. Повіривши в свої сили, хотіло спурхнути з межі, проте крила підламувались, а дихання негоди пригинало до землі...
Коли батько зайшов до хати, з його дощовика збігала вода, а весь він пахнув краплистим вітром, і мокрим картоплинням, і мишійкою з межі. Він щось тулив у пригорщі до грудей, усміхаючись так, ніби знав якесь диво. Вітя зразу ж одставив свій поїзд, він з грюкотом докотився до стіни й завмер, а Мила, дивлячись на батька, все ще не відривала олівця від паперу — намалювала таке довге стебло під роменом, що він став завбільшки з дерево.
- АвторЄвген Гуцало
- ВидавництвоLibrarius
- Оригінальна назваКривий
- Тип книгиЕлектронна книга