— Михалку, ти ще довго з котами гратимешся? — озивається мати.
— А хіба я граюсь? То вони самі,— буркотливо відказує син і знову смикає за хвіст смугастого Тигрика, який, виблискуючи круглими зеленими очима, пацає пазуристою лапою.
— Чи ти в мене маленький? Чи в тебе стільки розуму, як у лисого Тереня волосся на голові?
— О, треба було Тереня згадувати!
