Неспокiйно було на Українi. Од села до села переходили звiстки про те, що швидко мають прийти запорожцi визволяти людей вiд польського панування. Багато парубкiв, которi були завзятiшi, тiкали тодi вiд панiв та мандрували на Сiч, щоб битися за рiдний край разом з запорожцями. По селах та по мiстах люди напружено прислухалися до всякої звiстки, хвилювались i юрбами вибiгали назустрiч всякому подорожньому.
Вже не вперше з Запорозької Сiчi прилiтали на Україну орли-запорожцi на помiч поневоленим братам. Приводив їх Лобода, приводив Тарас Трясило, i Павлюк, i Остряниця, i багато iнших ватажкiв, так що от уже пiввiку, як мало не щороку повставала на полякiв то Правобережна, то Лiвобережна Україна. За тi повстання поляки люто помщалися й на козаках, i на селянах, та, проте, своєю помстою вони тiльки дратували наших людей, гартували їхнi душi та збiльшували у них бажання скинути з себе нестерпуче панське ярмо й вибитись на волю.
